***
На мілину йдуть кораблів півтіні.
Дзеркалами полискують льоди.
Мій погляд крижаніє склом в промінні,
коли приходиш путтю з-під води.
Вникаєш в брил вологого осяння
цих передмість зі стінами з слюди.
І знаєш, що весна ця вже остання,
і з нівідкіль не прийдуть вже сюди.
Отут, де лиш вітрила у вітринах
відсвічують океанічну гладь
та синь дистанцій, скритих на світлинах,
що ллється в сон твій, де човни горять.
Коли чекаю, а в нічнім прибою
блистить небозвід, що затік сюди.
Коли, немов без контуру, весною,
без тіні виринаєш із води.
